Сезон для жіночої команди Будівельника вийшов бездоганним: команда пройшла дистанцію без жодної поразки, оформила “золотий дубль” і зібрала один із найзірковіших складів у лізі.
Однією з ключових фігур команди стала Ксенія Панькіна — найкраща скорерка Будівельника в сезоні та гравчиня символічної збірної чемпіонату.
В інтерв’ю Ксенія розповіла про адаптацію в новому клубі, власний прогрес, досвід у баскетболі 3х3, суддівство та бажання отримати шанс у національній збірній.
— Сезон для Будівельника вийшов ідеальним — без поразок, чемпіонство і Кубок. Які емоції зараз, коли все вже позаду?
— Емоції дуже позитивні. Я б сказала, що ще трохи ця ейфорія присутня. Дуже раді, що завершили сезон на такій ноті — і Кубок, і чемпіонство. Ці враження досі зберігаються.
— У команди був зірковий склад. При цьому Ви стали найкращою скореркою. Наскільки складно було знайти свою роль?
— Не буду лукавити — було досить важко. Перебудуватися після ІнтерХіма, де я грала понад чотири роки, непросто. З багатьма дівчатами ми раніше не грали разом, тоді як вони вже мали зв’язки між собою в попередніх командах. Перший період був непростим, але завдяки команді я добре влилася. Думаю, десь місяць пішов на адаптацію, а далі вже все було добре.
— Якою була атмосфера в команді і наскільки прикро зараз розставатись, коли сезон завершено?
— Атмосфера дуже позитивна. Ми не роз’їжджаємося «назавжди», продовжуємо спілкуватися. Багато хто залишається поруч, тому можемо бачитися в будь-який момент. Немає якогось суму, бо всі на зв’язку.
— Ви стали однією з лідерок команди. Чи очікувала від себе такого сезону?
— Я ставила собі цілі, але не конкретно про нагороди. Завжди прагну до максимуму і хочу прогресувати. Моє завдання було — показати, що я можу грати в такому сильному клубі, і рости як гравчиня. Не бути ні гіршою, ні обов’язково найкращою — просто прогресувати.
— У чому Ви найбільше додали за цей рік?
— Думаю, перш за все — ментально. Коли виходиш із зони комфорту, постаєш перед труднощами, і якщо їх долаєш — ростеш як спортсмен і як людина.
Також додала тактично і фізично. Ми багато працювали з тренером з фізпідготовки Романом — він дав мені дуже багато. І в баскетбольному плані також: я покращила індивідуальні навички. Віталій Миколайович Черній звернув увагу на деталі, які я раніше недооцінювала, і під кінець сезону ці речі вже почали давати результат.
— До речі, для Віталія Миколайовича це був перший досвід у жіночому баскетболі. Як він себе проявив?
— Думаю, для нього це був великий виклик. І не лише для нього, адже Роман Вірастюк теж до цього не працював з дівчатами. На початку всі трохи хвилювалися — і тренери, і ми. Але це швидко пройшло, буквально за тиждень-два. Далі тренери вже почувалися впевнено, як риба у воді.
— Ви потрапили до символічної збірної сезону. Що це для Вас означає?
— Звісно, дуже приємно, що відзначили мою роботу. Я вкладаюся в це максимально — і душею, і тілом. Але це також велика заслуга команди. Без них я б цього не досягла. Це наш спільний результат.
— Ви ще не дебютували за національну збірну. Наскільки хочеться отримати цей шанс?
— Завжди хочеться виступати за свою країну. Але для мене головне — прогресувати як спортсмен. Якщо буде можливість попрацювати в національній збірній — буду дуже рада. Якщо ні — це мене не зупинить, буду працювати далі.
— Минулого літа Ви грали за збірну U-23 у баскетболі 3х3. Чи є шанс побачити цього літа Вас уже в складі національної збірної 3х3?
— Так, були попередні розмови зі мною, але ще багато нюансів. Якщо буде можливість і домовимося з тренерами, думаю, шанс проявити себе буде.
— Наскільки Вам подобається формат 3х3?
— Дуже подобається, це драйвово і зовсім інший баскетбол. Але важко переналаштовуватись назад на 5х5 — це реально різні види гри. Хоча я вже звикла, і багато часу на адаптацію не потрібно.
— Ви ще й діюча суддя. Як це взагалі сталося і чому вирішили спробувати себе в цій ролі?
— Ще зі школи — мені просто запропонували спробувати. І мені дуже сподобалося, затягнуло. Я вже 5–6 років у цьому і не хочу завершувати, бо це моя віддушина. Хочу розвиватися і як арбітр.
— Наскільки важко поєднувати ігрову кар’єру і кар’єру судді?
— Чесно — інколи важко. Причому більше ментально, ніж фізично. Але я справляюся.
— Чи допомагає це на майданчику?
— Думаю, так. Я майже ніколи не сперечаюся з арбітрами. Добре знаю правила, постійно їх вивчаю, слідкую за тенденціями суддівства. Це точно допомагає в грі.
— Є вже якісь конкретні плани про наступний сезон?
— Зараз важко сказати. Є певний план, але поки нічого не підписано, не хочу забігати наперед.
— А щодо амбіцій клубу — Єврокубки?
— Нам, як гравчиням, дуже хочеться спробувати себе на цьому рівні. І керівництво також цього хоче. У спорті без амбіцій ніяк. Але, на жаль, це не все від нас залежить. Бажання дуже велике.
